Позбавлення батьківських прав

За даними статистики по країні, яку обчислює Міністерство соціальної політики України, за підсумками минулого року кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, поступово зменшується. Інститут позбавлення батьківських прав залишається виключним і надзвичайним засобом впливу на недобросовісних матерів та батьків. Судова практика у цій сфері складалася роками й залишається незмінною та досить архаїчною.

Згідно з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 р. №3, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття та ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Виключний перелік підстав позбавлення батьківських прав, визначений ст. 164 Сімейного кодексу України. Мати (батько) можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона (він):

- не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини й протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
- ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини;
- жорстоко поводяться з дитиною;
- є хронічними алкоголіками або наркоманами;
- вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
- засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України, такий перелік має виключний характер, разом з тим, виходячи із судової практики в означеній сфері, невиконання батьківських обов’язків варто трактувати по-різному. Наприклад, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків відбувається, коли матір або батько ухиляються від сплати аліментів на утримання дитини. Проте несплата аліментів на утримання дитини повинна мати постійний характер (від 6 місяців) та доведення потребує той факт, що батько або матір не просто не мають коштів на сплату аліментів, але усіляко ухиляються від їх сплати, а також не спілкуються з дитиною, не беруть участі у її вихованні.

Під невиконанням батьківських обов’язків також необхідно розуміти безпідставну перешкоду батьком або матір’ю дитини, стосовно якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав, у виїзді дитини за кордон, що останнім часом досить поширене явище на практиці.

Верховний Суд України в означеній вище постанові, надаючи оцінку ухиленню батьків від виконання своїх обов'язків, відзначив також, що воно відбувається, коли батьки не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. Зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати системний та постійний характер, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Враховуючи вищевикладене, зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості судді.

Збір доказової бази у справі про позбавлення батьківських прав передбачає обов’язкове отримання таких документів:

-  відповідних медичних висновків про хронічний алкоголізм батьків та захворювання на наркоманію;
-  рішення суду про стягнення аліментів на утримання дитини;
-  довідки відповідного відділу державної виконавчої служби про заборгованість зі сплати аліментів за останні мінімум 6 календарних місяців;
-  документального факту перешкод матір’ю або батьком дитини, стосовно якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав, у виїзді дитини за кордон та необхідності у такому виїзді (участь у спортивних змаганнях, навчання, рекомендації лікаря). Підтвердити такий факт можливо, наприклад, шляхом звернення до нотаріуса із відповідною заявою про виклик другого з подружжя у конкретний день і час для засвідчення відповідних документів для виїзду дитини закордон та задокументованої неявки такого з подружжя до нотаріуса із зазначеного приводу;
-  довідки з місцевої поліклініки, до якої прикріплена дитина, про те, в якому стані перебуває дитина, та хто з батьків здійснює її супровід при відвідуванні лікарів і догляд за дитиною;
-  характеристика з місця навчання дитини (з дитячого садочку), в якій, у тому числі, відображається участь обох батьків у її вихованні та догляді за дитиною;
-  за наявності приводів до міліції, сімейних сварок, антисоціальної поведінки з боку матері або батька, стосовно яких вирішується питання про позбавлення батьківських прав, – відповідних характеристик на особу від дільничного інспектора міліції, депутата органу місцевого самоврядування, з місця роботи тощо.

Збір означеної доказової бази є вихідною та початковою задачею, яка передує всім іншим етапам процесу позбавлення батьківських прав. Такий етап можна назвати підготовчим й основним. Далі процес позбавлення батьківських прав можна умовно поділити на 3 етапи:

1 етап – етап звернення з відповідною заявою про надання висновку про доцільність позбавлення конкретної особи батьківських прав. Така заява подається до відповідної Служби у справах дітей органу місцевого самоврядування відповідного району в місті або місцевої державної адміністрації в районі відповідної області за місцем реєстрації матері або батька, стосовно яких вирішується питання про позбавлення батьківських прав згідно з вимогами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. №866, якою затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.

2 етап – судовий етап.

3 етап – виконання судового рішення про позбавлення батьківських прав.

Окремо варто звернути увагу на положення ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України стосовно того, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
Разом з тим, як правило, на практиці вказані законодавчі положення не знаходять належного підтвердження. Адже саме на висновках Служби у справах дітей певного району побудовані відповідні висновки суду, й у разі отримання Висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав, шанси на отримання позитивного судового рішення – надзвичайно невеликі.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, необхідно мати на увазі, що для служб у справах дітей та судових органів позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатньої та переконливої документальної бази, що характеризує особистість батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров’я та психічного розвитку.